Заметки юриста

Кредитная задолженность

Державний герб України
УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Кадєтової О.В.,Мартинюка В.І., Мостової Г.І.,Остапчука Д.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_6, третя особа — ОСОБА_7, про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Київської області від 20 січня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 25 лютого 2008 року між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_7 укладено кредитний договір № 16-п/2008, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 450 000 грн, зі сплатою відсотків, у розмірі 16,9 % річних, комісійних, неустойки та інших витрат в порядку та на умовах, передбачених вказаним договором, з кінцевим терміном повернення до 24 лютого 2015 року.

На забезпечення виконання зобов’язань за вказаним договором 25 лютого 2008 року між позивачем та ОСОБА_6 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого, останній взяв на себе відповідальність за невиконання зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_7, а саме: повернення кредиту у сумі 450 000 грн у строк до 24 лютого 2015 року, сплату нарахованих процентів та комісійної винагороди згідно із умовами договору, сплату неустойки за несвоєчасну сплату процентів, повернення кредиту (інші випадки, передбачені кредитним договором), сплату збитків у зв’язку з неналежним виконанням боржником зобов’язань за кредитним договором.

Додатковою угодою до кредитного договору №1 від 02 лютого 2009 року сторони виключили з договору пункт 5.1 та п. 5.2 розділу 5 «Особливі умови» та доповнили пункт 8.2. розділу 8 «строк дії договору» наступною редакцією: «Договір набирає законної чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до строку, вказаному у п. 1.1 Договору. Закінчення строку договору не звільняє позичальника від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Розділ 9 договору доповнено Третейським застереженням.

Додатковою угодою до кредитного договору № 2 від 02 лютого 2009 року сторони доповнили розділ 5 пунктом 5.6.: «банк має право, а позичальник надає згоду на передачу інформації про свою кредитну історію до ЗАТ «Перше українське бюро кредитних історій» та на отримання банком з вказаного бюро його (позичальника) кредитної історії протягом всього строку дії цього договору».

14 серпня 2009 року між позивачем та ОСОБА_7 було укладено додаткову угоду № 3 до кредитного договору № 16-п/2008 від 25 лютого 2008 року, згідно якої до пункту 1.1. розділу 1 «Предмет договору» внесені зміни, а саме його викладено у такій редакції: «Кредитодавець зобов’язується надати позичальникові грошові кошти (далі — кредит) на придбання автомобіля у розмірі 450 000,00 (чотириста п’ятдесят тисяч гривень 00 копійок) на строк з 25 лютого 2008 року до 24 лютого 2015 року, а позичальник зобов’язується на передбачених договором умовах повернути кредит та сплатити проценти у розмірі 16,9 % (шістнадцять цілих дев’ять десятих відсотків) річних за період з 25 лютого 2008 року до 31 травня 2009 року, у розмірі 22% (двадцять два відсотки) річних за період з 01 червня 2009 по 24 лютого 2015 року».

Вказував, що позивач виконав умови кредитного договору, в той час як позичальник свої зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконував, допустив заборгованість по поверненню кредиту, відсотків та інших виплат.

З огляду на викладене позивач просив суд стягнути з ОСОБА_6 заборгованість по кредиту, процентів та пені згідно з умовами договору поруки № 16-п/2008-п від 25 лютого 2008 року, яка станом на 30 квітня 2013 року складає 326 255,27 грн.

Рішенням Броварського міськрайонного суду від 07 листопада 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням суду Апеляційного суду Київської області від 20 січня 2014 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Мегабанк» задоволено частково. Стягнуто ОСОБА_6 на користь ПАТ «Мегабанк» заборгованість за кредитним договором № 16-п/2008 від 25 лютого 2008 року: 177 144, 86 грн заборгованості за кредитом, 136 054,92 грн заборгованості по процентам. В іншій частині вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування судового рішення апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем змінено умови основного зобов’язання, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що можливість збільшення процентної ставки передбачена умовами кредитного договору та не вимагає додаткового погодження з поручителем у зв’язку з її зміною, що, зокрема і підтверджується умовами договору поруки.

Проте, з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 25 лютого 2008 року між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_7 укладено кредитний договір № 16-п/2008, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 450 000 грн, зі сплатою відсотків у розмірі 16,9 % річних, комісійних, неустойки та інших витрат в порядку та на умовах, передбачених вказаним договором, з кінцевим терміном повернення до 24 лютого 2015 року.

25 лютого 2008 року між позивачем та ОСОБА_6 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого, останній відповідає за невиконання зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_7, а саме: повернення кредиту у сумі 450 000 грн у строк до 24 лютого 2015 року, сплату нарахованих процентів та комісійної винагороди згідно із умовами договору, сплату неустойки за несвоєчасну сплату процентів, повернення кредиту (інші випадки, передбачені кредитним договором), сплату збитків у зв’язку з неналежним виконанням боржником зобов’язань за кредитним договором.

Відповідно до п. п. 2.4.1. договору поруки кредитор має право змінити умови кредитного договору без згоди поручителя, якщо внаслідок цього не збільшується обсяг відповідальності поручителя.

Згідно п. 5.2. цього ж договору порука припиняється, зокрема, з припиненням зобов’язання за Кредитним договором: у разі зміни зобов’язання за кредитним договором без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя.

14 серпня 2009 року між позивачем та ОСОБА_7 було укладено додаткову угоду № 3 до кредитного договору № 16-п/2008 від 25 лютого 2008 року, згідно якої до пункту 1.1. розділу 1 «Предмет договору» внесені зміни, а саме, його викладено у такій редакції: «Кредитодавець зобов’язується надати позичальникові грошові кошти (далі — кредит) на придбання автомобіля у розмірі 450 000,00 (чотириста п’ятдесят тисяч гривень 00 копійок) на строк з 25 лютого 2008 року до 24 лютого 2015 року, а позичальник зобов’язується на передбачених договором умовах повернути кредит та сплатити проценти у розмірі 16,9 % (шістнадцять цілих дев’ять десятих відсотків) річних за період з 25 лютого 2008 року до 31 травня 2009 року, у розмірі 22 % (двадцять два відсотки) річних за період з 01 червня 2009 по 24 лютого 2015 року».

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов’язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується його обсяг відповідальності.

При цьому, обсяг зобов’язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте, якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов’язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору є результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов’язання. Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни основного зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин).

Таким чином, у зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком.

Оскільки, в договорі поруки відсутні умови, щодо можливості зміни розміру процентів за основним зобов’язанням без додаткового повідомлення поручителя та укладення з ним окремої угоди, а ОСОБА_6 своєї згоди на збільшення розміру його відповідальності не надавав, апеляційний суд у порушення ст. ст. 10, 213 ЦПК України дійшов до помилкового висновку про задоволення позову.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав вірну оцінку всім зібраним у справі доказам та з урахуванням указаних норм матеріального права дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки укладеною додатковою угодою № 3 від 14 серпня 2009 року було збільшено обсяг відповідальності за вказаним кредитним поручителя ОСОБА_6

З огляду на викладене, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 20 січня 2014 року скасувати та залишити в силі рішення Броварського міськрайонного суду від 07 листопада 2013 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В.О. Кузнєцов О.В. Кадєтова В.І. Мартинюк Г.І. Мостова Д.О. Остапчук

Источник: http://reyestr.court.gov.ua/Review/39560941